oleg1965

УДК 351:823.1(09)

П.Б. Хоєцький¹, О.Р. Проців²,

ЗНАЧЕННЯ МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В ЕКОНОМІЦІ ГАЛИЧИНІ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ*

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. найбільшою площею мисливських угідь в Австро-Угорській імперії характеризувалася Галичина, однак доходи від ведення мисливського господарства були найменшими серед інших регіонів імперії. В Галичині існувало понад 9 тис. мисливських господарств, в яких працювало понад 8 тис. громадян. В мисливських угіддях краю в значній кількості добували ратичних звірів, зайця, пернату дичину. Біля 40% добутої дичини експортувалося в інші регіони імперії та за її межі, а понад 60% - споживало населення Галичини.

Galichina was characterized by most area of the huntings lands in an Avstro-Ugorskiy empire at the end of ХІХ – at the beginning of ХХ century, however profits , which had been received by those economies, were the least among other regions of empire . In Galichina there were over 9 thousands of huntings economies in which worked over 8 thousand of citizens. In huntings lands of edge were obtained considerable amount of the animals with hoofs , also of  hare and bird . Near a 40% of animals, which were obtained, were exported in to other regions of empire and abroad, and over 60% - were consumed by the population of Galichina.

* Представлено академіком ЛАН України Криницьким Г.Т.

В Галичині полювання має давні традиції, своїми коріннями сягаючи доісторичних часів. Аналіз археологічних розкопок поселень людей від початку раннього палеоліту до часів Київської Русі на території України свідчить, що мисливці масово добували диких тварин, використовуючи їх м’ясо, жир, кістки, шкіру [14]. Багатими на дичину були мисливські угіддя в період Київської Русі. Мисливство було заняттям престижним, ним охоче займалися не тільки звичайні люди, але й князі, старшина, воно забезпечувало потреби населення в м’ясі та хутрах, давало засоби до існування. У середні віки слов’яни-українці споживали м’ясо лосів, козуль, диких свиней, частка дичини в раціоні становила 11-13% від загальної кількості спожитого м’яса [1, 2, 14]. Протягом ХVІ-ХVІІІ століття основним заняттям населення України стає землеробство, тваринництво. Чимало м’яса отримували від забою великої рогатої худоби, свійських свиней, коней, овець, кіз. Сільськогосподарське освоєння території України призводить до руйнування біотопів існування диких тварин, а вдосконалення засобів добування – до посилення пресу полювання [6, 12]. Мисливські звірі, які добувалися в значній кількості в попередні століття (кулан, зубр, сайга та ін.), зникають з території України протягом ХVІІІ-ХІХ ст., інші - стають рідкісними (лось, олень та ін.) [4, 12]. Виникла необхідність в раціональному використанні, охороні та відтворенні мисливських ресурсів. Із найдавніших часів в Україні полювання поєднувалося із заходами охорони звірів та птахів. Спочатку на основі мисливських звичаїв і правил, а пізніше – відповідно до закону. Одним із перших законів, що регулювали мисливство на території України була «Руська правда» (ХІ ст.). В кінці ХІХ – на початку ХХ ст., у зв’язку із зменшенням мисливських ресурсів, в Галичині приймаються закони (1875 р., 1897 р., 1909 р., 1927 р.), які регулюють ведення мисливського господарства на західноукраїнських землях.

В кінці ХVІІІ ст. Галичина та Буковина перебували у складі Австрійської імперії. Після першого поділу Речі Посполитої в 1772 р. Австрійська монархія захопила Галичину, а за Кючук-Кайнарджійським мирним договором Росії з Туреччиною в 1774 р. приєднала Буковину. Вони перебували в межах Австрії, а з 1867 р. – Австро-Угорської імперії до 1918 р. (рис. 1).

Умовні позначення: 1. Чехія (Богемія), 2. Буковина, 3. Каринтія, 4. Крайна, 5 Далмація, 6. Галичина і Лодомерія, 7. Австрійське Примор’є, 8. Нижня Австрія, 9. Моравія, 10. Зальцбург, 11. Сілезія, 12. Штирія, 13. Тироль, 14. Верхня Австрія, 15. Форарльберг, 16. Угорщина, 17. Хорватія і Словенія, 18. Боснія і Герцеговина

Рис. 1. Австро-Угорська імперія (початок ХХ ст.)

Після Першої світової війни західноукраїнські землі захопили Польща (Волинь, Галичина), Румунія (Буковина), Чехія (Закарпаття), в складі яких вони перебували до Другої світової війни.

Комуністична ідеологія сформувала в громадян України стійку думку, що розвиток мисливського господарства в країні та, зокрема, в Західному регіоні, розпочався із початком встановленням соціалізму, доказуючи його переваги. Тому дослідження стану мисливського господарства, добування дичини, торгівлі мисливськогосподарською продукцією у Галичині у кінці ХІХ – початку ХХ ст. відсутні. Робота присвячена аналізу ведення мисливського господарства, його значення в житті населення Галичини в період Австро-Угорської імперії та Польщі.

Матеріали і методика досліджень. Аналіз ведення мисливського господарства Галичини проведено на основі статистичних матеріалів добування та торгівлі дичиною, літературних публікацій, зокрема в часописах «Łowiec» (видавало Галицьке мисливське товариство протягом 1878-1939 рр.), «Łowiec Рolski» (1899-1914 рр., поновлений друк в 1924 р.), «Łowiec Wielkopolski» (видавало Товариство мисливців Познані протягом 1907-1914 рр., згодом з 1921 по 1923 рр. під назвою - «Ловецтво польське»).

Результати досліджень. В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. загальна площа Галичини становила 7849,2 тис. га. Західноукраїнські землі були аграрним краєм. Сільським господарством займалося від 75 до 94% населення. Землі сільськогосподарського призначення становили 4780,3 тис. га, пасовища – 776,0 тис. га, водно-болотні угіддя (ставки, болота) – 20,9 тис. га, що становило понад 70% території. Більша частина ріллі, лісів та пасовищ належала поміщикам, заможним селянам, церкві. Поміщикам належало понад 40% усіх земель. Графи Потоцькі, наприклад, володіли 60 тис. га, граф Шенборн – 203 тис. га. В Галичині, як і в інших західноукраїнських регіонах (Буковина, Закарпаття), переважали малоземельні селянські господарства. В цілому господарств, які мали наділи до 5 га, в Галичині нараховувалося 80% (в Буковині – 85%,Закарпатті – 73%).

Економічна політика імперії на західноукраїнських землях зводилась до експлуатації природних багатств. Для прикладу: нафту добували і вивозили із Західного регіону України як сировинний продукт, а її переробка зосереджувалась здебільшого у центральних районах Австро-Угорщини, внаслідок чого Галичина не мала своєї нафтопереробної промисловості. Іншими галузями промисловості були – гірнича, цукрова, текстильна, шкіряна, деревообробна. Ліси в Галичині займали площу 2019,8 тис. га, що становило понад 25% території. Ведення лісового господарства впливало на розвиток мисливського. Підвищення попиту на деревину на європейському ринку в кінці 40-х років ХІХ ст. змінило умови існування ратичних в Карпатах. В Закарпатті, внаслідок суцільних рубок лісу, появилися значні площі покриті трав’яною рослинністю, підростом і підліском. В порівнянні з Прикарпаттям, тут спостерігався менший сніговий покрив, швидше танення снігу, що сприяло формуванню кращих умов існування ратичних звірів і концентрації оленя на південних мегасхилах Карпат. На північних мегасхилах, у мисливських угіддях Галични, він був рідкісним видом. За свідченням тогочасних мисливців частіше можна було добути ведмедя, ніж оленя [8].

В друкованих джерелах є повідомлення, що в 1874 році в мисливських ревірах Кальна, Мізуня і Новоселиця, які в подальшому утворили один з найбільших ревірів Австрії, - Мізунь (теперішній Долинський район), олень майже не траплявся, в пралісах корму для нього було небагато. «Олень не мав що робити в темному лісі, де крім моху, хвої та сухого букового листя нічого не було» - зазначає один із дослідників мисливської фауни краю [7].

Такий стан зберігся до 80-х років ХІХ ст., до початку промислових рубок деревини на території Галичини. У 1881 р. у Мізунських ревірах розпочали вирубку пралісів, яких раніше не рубали. Щороку рубалось 20-30 лісосік, площа кожної становила від 20 до 100 га. Після вирубки лісу на звільнених ділянках під впливом сонячної енергії, опадів, появлявся трав’яний покрив, в складі якого були малина, ожина, яка залишалася в зеленому вигляді під снігом протягом зими, що покращило кормові ресурси ратичних. Значна кількість зрубів покритих буйною рослинністю, покращили кормову базу рослиноїдних звірів та спричинили зростання чисельності популяцій ратичних видів. Починаючи з 1885 р. зареєстровано локальні міграції оленя із Закарпаття. Вже через десять років (1895 р.) олень в мисливських угіддях Галичини - звичайний вид, траплявся не лише в гірській місцевості, а й заселив рівнинні угіддя, зокрема звірів реєстрували в околицях м. Надвірної. З Мізунського ревіру відбулося поширення оленя на захід і північ, в мисливські ревіри Стрия, Долини, Калуша [7].

При забороні полювання на нього, чисельність популяції виду збільшилась, що призвело до конкурентних відношень з козулею з наступним зменшенням її чисельності. Збільшився вплив не тільки на підріст і підлісок, але й на посіви кукурудзи, овесу, гороху та інших сільськогосподарських культур. Нанесені збитки відшкодовував власник полювання [10].

Про збільшення чисельності ратичних в Карпатах свідчать матеріали добування мисливських звірів протягом 1889-1898 рр. (табл. 1).

Таблиця 1

Мінімальна і максимальна чисельність добутої дичини в Галичині (1889-1898 рр.)

Найбільша кількість оленів, понад 100 голів, добута в 1896-1897 рр., а мінімальна становила лише 23 особини. Для порівняння, в ХХІ ст. олень в Галичині трапляється в гірській частині Львівської та Івано-Франківської областей. Його добування в мисливських угіддях не перевищує 20 особин.

У порівнянні з оленем значно більше добувалося козулі. Про чисельність та поширення козулі в мисливських угіддях Галичини достовірних відомостей немає. Однак є підстави вважати, що козуля в цей період була звичайним і чисельним видом в регіоні. Добування, навіть в найменш вдалий мисливський рік, становило понад 5 тис. особин. Станом на 2008 р. чисельність козулі у Львівській та Івано-Франківській областях становила понад 15 тис. голів, а добування не перевищувало 300 особин. З інших мисливських видів популярністю користувалося полювання на зайця, якого добували в межах від 40 до 60 тис. особин. Із пернатої дичини в значній кількості добували куріпку. Добування мисливських звірів та птахів у Галичині значно поступалося іншим регіонам Австро-Угорській імперії (табл. 2).

Таблиця 2

Середньорічне добування дичини  та дохід мисливських угідь Австро-Угорської імперії (1875-1895 рр.)

Найбільше добували оленя та козулі в Австрії, зайця - в Австрії, Чехії, Моравії (Словаччина). Із українських земель, ще нижчі, ніж в Галичині показники добування мисливських звірів та птахів зареєстровано на Буковині. Відповідно і доходи від ведення мисливського господарства в регіонах імперії різна. Дохід у Галичині в 5-12 раз менший, ніж в більш розвинутих регіонах (Австрія, Моравія, Чехія, Сілезія, Штирія).

Загалом, мисливські угіддя Галичини займали площу 7522,7 тис. га. В оренді перебувало 4812,1 тис. га. Оплата за оренду одного гектара становила 0,06 крон, а щорічні надходження від оренди становили 306,6 тис. крон. В порівнянні з іншими країнами Австро-Угорської імперії, в Галичині ціна за оренду була найменшою: Чехія - 0,37 крон, Верхня Австрія – 0,44, Сілезії - 0,45, Нижня Австрія - 0,71 крон [5].

Дещо більшою, ніж в Галичині, але теж незначною була плата за оренду на Буковині – 0,07 крон. В оренду мисливські угіддя віддавалися на конкурентних засадах, друкуючи в пресі відповідні оголошення. Так в журналі «Łowiec» (№ 11 від 1906 р.) опубліковано повідомлення про проведення конкурсу з надання права полювання на всі види дичини в Гринявському надлісництві на площі 17,5 тис. га протягом 12 років. Аукціон мав відбутись в дирекції державних лісів в м. Львові. За оренду мисливських угідь, які знаходились біля великих міст, де проживали заможні мисливці, від полювань отримували більше коштів, ніж на малозаселених територіях. Місто Львів, яке адміністративно стояло вище, ніж Краків отримувало більше коштів, хоча мисливські угіддя повітів Кракова характеризувалися більшою кількістю дичини, Коломия, яка була більшим містом, отримувала значно більше доходів, ніж Грибів, хоча за якістю мисливські угіддя Коломиї не були кращими. Не тільки орендна плата, але й доходи від гмінних полювань в різних повітах коливалося в значних межах. У повітах Львова дохід становив 12,8 тис. крон, Кракова - 8,7 тис., Коломиї – понад 5 тис., Броди - 5,6 тис., Грибова - лише 770 крон.

У Рогатині мисливське товариство орендувало угіддя 16 гмін, охорону яких забезпечували 6-8 мисливських охоронців. У 1912 р. проведено 13 полювань, в яких взяло участь 94 місцевих мисливців та 15 запрошених. Для влаштування нагінок задіяли 497 людей і 65 фір. Результати функціонування лише одного невеликого товариства, яке здійснювало господарську діяльність на незначній території одного повіту, а таких повітів у Галичині декілька сотень, свідчить, що населення, при відсутності іншої роботи, мало можливість заробляти кошти в мисливському господарстві. Загалом мисливське господарство Галичини забезпечувало роботою 8382 громадян.

Мисливство в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. було також і платним відпочинком, що мало важливе значення для економіки краю. Посвідчення мисливця в 1910 р. отримали в Галичині 3382 громадян, надходження за видачу мисливських посвідчень становили 25,6 тис. крон, які перераховувались в державну скарбницю. В інших країнах імперії – Моравії, Сілезії, Буковині кошти надходили у фонд освіти, в Горації, Істрії – у лісовий фонд, Чехії, Австрії – їх використовували для потреб бідних верств населення.

Станом на 1910 р. в Галичині існувало 9534 мисливських господарств (з них 15 вольєрів), приватних мисливських господарств нараховувалося 3597, а гмінних (громадських) - 5922. В 1900 р. тут функціонувало лише 4 вольєри (площею 1404 га), через 10 років їх нараховувалося 15. В Австро-Угорщині найбільше вольєрів нараховувалося в Чехії – 90 (площа 84829 га). Серед інших країн імперії Чехія характеризувалася найефективнішим веденням мисливського господарства [9].

Загалом, у Північно-західному регіоні (Чехія, Моравія, Сілезія) дохід від ведення мисливського господарства становив понад 50% від загального доходу. Найбільша площа мисливських угідь (понад 30%) знаходилася у Північно-східному регіоні (Галичина, Буковина), проте тут зареєстровано найменше доходів, за винятком Приморського краю, де площа мисливських угідь була найменшою (рис. 2)

Рис. 2. Розподіл площі мисливських угідь та доходів в Австро-Угорській імперії (1875-1895 рр.)

З розрахунку отриманих доходів на одиницю площі за ефективністю ведення мисливського господарства регіони розташовуються в наступному порядку: Придунайський, Північно-західний, Альпійський, Приморський, останній - Північно-східний.

Позитивний вплив на мисливське господарство спричинив розвиток залізничного транспорту. У 1861 р. відкрито залізничну лінію Львів-Перемишль, що зв’язало Львів з Краковим і Віднем. Через п’ять років (1866 р.) збудована залізниця Львів-Чернівці, а в 1870 р. почала працювати залізниця Золочів-Тернопіль. Всього станом на 1892 р. на західноукраїнських землях було 3200 км залізничної колії, а в 1912 р. – 5200 км. За питомою вагою значно менше від частки західноукраїнських земель по території і чисельності населення в усій імперії. Однак, розвиток залізничного транспорту призвів до збільшення товарообігу між західноукраїнськими землями та іншими регіонами імперії, європейськими країнами. Залізничним транспортом вивозилася із західноукраїнських земель сировина, а ввозилися товари австрійської промисловості. Збільшення почтових станцій давало змогу відправляти значну кількість сільськогосподарських товарів, найбільше перевозилось масла, свіжого м’яса, сиру. Обмеження в 5 кг не давало можливості переправляти великі партії дичини, використовуючи послуги пошти. Дозволялося пересилати тушки зайців, пернатої дичини. Незважаючи на обмеження у 1895 р. через пошту в Галичині відправлено понад 53 тонни дичини, з них 63,6% перевозилося не перетинаючи меж краю, в інші регіони Австро-Угорської монархії експортовано 17,1%, а решта 19,4% - за кордон (табл. 3).

Загалом товарообіг дичини у Галичині вважався незначним. Найбільша кількість добутої дичини (біля 64%) споживалася населенням регіону. Фактичні об’єми споживання дичини населенням краю значно більші, не врахована деяка кількість продукції, яка призначалася для знайомих або родини. Істотна кількість надходила на ринки через професійних торгівців, які скупали м’ясо не лише від мисливців, але й від браконьєрів. Тому чисельність звірів в деяких мисливських ревірах зменшувалася, а ціни на дичину постійно зростали, стимулюючи збільшення обсягів добування.

Торгівля дичиною в межах Галичини найактивніше відбувалася в повітах Поділля та Покуття (Борщів, Снятин), а також - в Повіслі (Краків), найменше - в повітах Середнього Заходу (Ярослав, Перемишль), Північного сходу (Броди, Рава-Руська), Середнього Сходу (Львів). Найбільшими споживачами мисливської продукції в Галичині були жителі міст Кракова та Львова. Жителі Львова за період з 1891 по 1895 рр. в середньому спожили 102,5 тонни. Сільське населення поїдало менше м’яса, ніж міське. Доктор Каховський розрахував, що польське сільське населення споживало м’яса в середньому в рік 10 кг на людину. Дичина в живленні населення становила не менше 10% від загальної кількості м’яса.

Згідно матеріалів крайового бюро статистики на ринки галицьких міст поставлялося м’ясо ратичних звірів, в значній кількості зайця, мисливських птахів (табл. 4) [11].

Таблиця 4

Споживання дичини в містах Галичини, голів

Тільки за період з 1890 по 1895 рр. щорічно на ринках м. Львова продавалося від 12 до 15 тис. зайців, ще більше птахів – від 12 до 20 тис. голів.

В 30-х роках ХХ ст. основними видами, на яких проводилося полювання були ратичні, заєць, із пернатої дичини – дикі качки. Кількість добутої дичини у воєводствах Галичини ймовірно більша, ніж вказано в таблиці 5.

Таблиця 5

Чисельність добутої дичини у воєводствах Галичини (1930-1931 рр.), голів

Деякі мисливські господарства приховували від податкових органів чисельність добутих диких тварин подаючи не достовірні дані, не враховано також кількість добутої дичини браконьєрами [13].

Кількість мисливських звірів та птахів добутих в угіддях Тернопільського воєводства поступається Львівському. Однак, необхідно врахувати, що дичина в Тернопільському воєводстві найбільше постраждала під час Першої світової війни з усіх регіонів Польщі. Крім того, Львівське воєводство нараховувало 27 повітів (без Львова), а Тернопільське - лише 17 повітів.

У великих містах існували спеціалізовані організації, які закупляли дичину, кожну тушу розробляли на частини і продавали на вагу [13].

В 30-х роках ХХ ст. найбільшим попитом користувалися шкура видри, яку оцінювали в 90-110 злотих, менше цінилися куниці – 70-80 злотих, а найменше пропонували за шкуру білки – 0,60-0,70 злотого (табл. 5) [3].

Таблиця 5

Ціни на дичину у Львові, злотих

В Австрії та Чехії тушка зайця без шкурки коштувала 0,3 крони, у Галичині - в три рази дорожче. Її можна було придбати за 0,2 крони, але від торгівця-єврея, який купив у браконьєра з метою наступного перепродажу [11].

Крім мисливських звірів та птахів користувалися значним попитом великі види соколоподібних, за яких давали 5 злотих, але найбільшу ціну пропонували за живих пугачів – від 10 до 20 злотих [11].

У кінці ХІХ ст. в межах Галичини найбільше добутої дичини (понад 26%) продавалось в повітах Поділля та Покуття, в інші країни Австро-Угорщини вивозилося майже в 4 рази менше, ніж споживалося на внутрішньому ринку, однак за об’ємом вивозу в інші регіони імперії подільські та покутські повіти поступалися лише повітам Повісля, які поставляли до Австро-Угорщини 41,9% експорту дичини Галичини. З регіону доставлялася значна кількість дичини до м. Відня. Жителі міста у 1893 р. спожили понад 22 тони м’яса козулі, понад 2,5 тис. голів оленя та дикої свині, понад 441 тис. зайців, із пернатої дичини – фазанів і гусей понад 44 тис. голів, куріпок та інших мисливських птахів загалом понад 177 тис.

Повіти Повісля також були найбільшими експортерами мисливської дичини за межі Австро-Угорської. Вони відправляли за кордон 79,7% загального експорту дичини повітів Галичини. Цьому сприяло близькість розташування основних країн споживачів м’яса мисливських звірів та птахів – Франція, Німеччина, Швейцарія, Великобританія. Крім цих країн, з Австро-Угорської імперії в меншій кількості дичина транспортувалася до Бельгії, і навіть до Єгипту, США і Канади. У 1894 році вивезено з Галичини 25,1 центнерів м’яса дичини вартістю понад 2,5 млн злотих, у 1895 р. - 19,4 центнерів вартістю біля 1,6 млн злотих. Крім Повісля, експортерами дичини за межі Австро-Угорської імперії були повіти трьох регіонів: Середнього заходу (7,1%), Західного Прикарпаття (4,5%) і Східного Прикарпаття (8,8%).

У 1895 р. з повітів Східного Прикарпаття (Долина, Надвірна) з 7693 кг дичини до країн Австро-Угорської імперії відправлено 1226 кг, за межі імперії – 900 кг, а в межах Галичини почтою доставлено 5567 кг. Три повіти, а саме Добромильський, Самбірський і Косівський вивозили кожний понад 1000 кг (разом 4498 кг дичини), інші три - Ліско, Стрий і Надвірна - від 730 до 681 кг. З Старомістівського повіту вивезено 478 кг, а з чотирьох повітів - Турка, Дрогобич, Калуш і Долина - вивезено в цілому поштою 580 кг дичини. Східне Прикарпаття характеризувалося угіддями багатими на дичину, що пояснювалося системним веденням мисливського господарства.

Висновки. Розвиток мисливського господарства в Галичині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. поступався іншим країнам Австро-Угорської імперії, однак займав важливе соціально-економічне значення в житті населення краю.

Мисливські угіддя Галичини займали площу понад 7,5 млн га, з яких в оренді перебувало понад 4,8 млн га. Оплата за оренду одного гектара мисливських угідь (права полювання) була одною із найменших в країнах імперії, а щорічні надходження від оренди становили понад 300 тис. крон. Веденням мисливського господарства в краю займалося понад 9 тис. господарств, з них понад 3 тис. приватних і біля 6 тис. громадських. В мисливському господарстві працювало понад 8 тис. громадян. Основними об’єктами полювання були ратичниі (олень, дика свиня, козуля), в значній кількості добувалися заєць та перната дичина. Добуту дичину в основному споживало населенням краю (понад 60%), за межі імперії відправлялось біля 20% дичини, понад 17% - в інші країни Австро-Угорщини. Дичина в живленні населення становила не менше 10% від загальної кількості спожитого м’яса.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бибиков В.И., Белан Н.Г. К истории охотничьего промысла на Украине // Вестник зоологии. – 1983. - № 6. – С. 16-20.

2. Бондаренко В.Д. Українські національні традиції мисливства // Український ліс. – № 1. – 1992. – С. 6-14.

3. Wiadomomoścs handlowe // Łowiec. –  1932. –  № 3. – s. 58.

4. Загороднюк І.В. Зміни фауни унгулят України в історичні часи // Вестник зоологии. – 1999. – № 11. – С. 91-97.

5. Ze statystyki musliwskiej // Łowiec. –  1910. –  № 24. – s. 290-291.

6. Корнеев А.П. История промысла диких зверей на Украине. – К.: Изд-во Киевского гос. ун-та, 1953. – 37 с.

7. Marcinków J. Jeleń karpacki // Pryegląd myśliwski i lowiectwo polskie. – 1924. – № 12. – s. 1213.

8. Mniszek A. W oboronie jelenia w Karpatach // Łowiec. – 1929. –  № 24. – s. 373-376.

9. Myśliwstwo na wystawie Paryskiej // Łowiec. – 1900. – № 24. – s. 2.

10. O wyniku polowań podczas rykowisk w powiecie Nadwórniańskim // Łowiec. – 1906. – № 23. – s. 279-280.

11. Pawlik S. Handel zwieryzną, rybami i rakami w Galicyi // Łowiec. –  1899. –  № 1. – s. 2-6.

12. Сокур І.Т. Історичні зміни та використання фауни ссавців України. – К.: АН УРСР, 1961. – 83 с.

13. Statystyka łowiecka // Łowiec. –  1932. –  № 24. – s. 49.

14. Татаринов К.А. До історії мисливства на Поділлі // Український ліс. – № 1. – 1994. – С. 59-60.

¹Павло Богданович Хоєцький – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри лісівництва, Національний лісотехнічний університет України, м. Львів. Е-mail: hpb@ua.fm

²Олег Романович Проців - головний спеціаліст Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарств, м. Івано-Франківськ. Е-mail: oleg1965@meta.ua

Таблиця 3

Торгівля дичиною в Галичині (1895 р.)

Анотація

         В даній статті висвітлено економічне та соціальне значення оренди права полювання.  Висвітлюється політика держави в законодавчому забезпеченні  питання надання в оренду права полювання. Розглянуто господарське значення мисливства та здачі в оренду права полювання в частинах Австро-Угорської імперії. 

         Ключові слова: мисливство, право полювання, оренда права полювання, Австро-Угорська імперія.

Economic-social meaning of lease the hunting objects of area of economic significance in Austro-Hungarian Empire in the beginning of the 20^th century

 In this article it was showed the economic and social meaning of lease the right to hunting. We can see the policy of state in legislative problem of concession in lease the right of hunting. It was showed the economic importance of hunting and leasing the right of hunting in different parts of Austro-Hungarian Empire.

Key words : hunting, right of hunting, lease to right of hunting, Austro-Hungarian Empire

         Однією із складових витрат на проведення полювання є витрати, пов’язані з орендою права полювання. В Австро-Угорській імперії на початку ХХ століття була створена відповідна нормативно - правова база, яка урегульовувала правові та економічні відносини між власником землі та орендарем права полювання.

Дана проблематика широко висвітлюється в періодичній пресі Австро-Угорської імперії, а саме в журналах «Łowiec» («Мисливець»), який виходив у Львові як друкований орган Галицького мисливського товариства з 10 січня 1878 року, «Łowiec Polski» («Мисливець польський»), що виходив у Варшаві як орган цісарського товариства правильного полювання Польщі з 1899 року та «Przegląd myśliwski i łowiectwo polskie» («Мисливський огляд  та полювання польське». Серед вчених які вивчали дану проблематику М. Роман, Ф. Ружинський, д-р Е. Шехтель. 

         Метою дослідження є аналіз політики Австро-Угорської імперії в сфері надання в оренду права полювання, господарське значення надання в оренду права полювання, соціальне протистояння в суспільстві за відстоювання інтересів щодо здачі в оренду права полювання.

Незважаючи на відносно велику кількість наукових праць з проблем державного регулювання мисливством, питання надання в оренду права полювання в Галичині не заторкувалась. Тому висвітлення даної теми дасть змогу широко проаналізувати всі сторони оренди права полювання, які знаходяться в історичному, економічному, політичному аспектах.

         Основним завданням дослідження є опис та аналіз стану законодавчого забезпечення правових, економічних, соціальних відносин в сфері надання права полювання в Австро-Угорській імперії кінця ХІХ початку ХХ століття.

         Об’єктом дослідження є система державного регулювання ведення мисливського господарства в Австро-Угорській імперії на кінці ХІХ початку ХХ століття, економічні та соціальні відносини між власниками земельних ділянок, орендарями полювання, органами державної влади.

          В правові відносини входило сервітутне право (з латинської — servitus, повинність, зобов’язання). Згідно цього права власник земельної ділянки орендував можливість проведення полювання на власній земельній ділянці, за що отримував відповідну суму коштів.

В Галичині  Мисливським законом, який вступив у силу 26 березня 1898 року, встановлювалось, що площа мисливського господарства не повинна бути меншою ніж 115 гектарів. Гмінні мисливські господарства створювались гміною (найменша адміністративна одиниця в Австро-Угорській імперія), площа яких також не повинна була бути меншою ніж 115 га. Власники малих земельних ділянок об’єднувались для створення спільного мисливського господарства, площа якого не повинна бути також меншою ніж 115 га. На власній землі дозволялось будувати вольєри для розведення дичини. [1]

Як подає статистичний щорічник міністерства сільського господарства Австрії  від 1900 року на території імперії було 191 вольєр, загальною площею 153.054 гектари, 11.499 приватних мисливських господарств площею 7,794 тис. га,  21.641 господарство, яке було взято в оренду. За оренду мисливських угідь сплачено 3,624,967 крон, за відшкодування шкоди заподіяних мисливськими тваринами 133.709 крон. Кількість працівників, які працювали в мисливському господарстві  у 1900 році, становило 36,106 професійних осіб, з яких 9,816 були екзаменовані лісниками. [2]

         В 1908 році в Австрійській імперії нараховувалось 36380 мисливських господарств, при цьому середня площа одного господарства становила 994 гектари. Нараховувалось 231 вольєр, загальною площею 142 948 га. Чисельність власних мисливських господарств  становило 12770, а гмінних та спільних - 23379, відповідно їхня площа становила 8081092 га та 19217695 га. Середня площа власного мисливського господарства становила 559 га, а гмінного та спільного 822 га. Детальніше поділ мисливських територій Австро-Угорської імперії подано в таблиці № 1

Велике значення для економіки мали не тільки доходи від проведення полювань, але й здача в оренду права полювання.

Дохід від оренди права полювання на протязі багатьох років мав тенденцію до зростання на території імперії, але в Австрії, Чехії, Угорщині він був найвищий. (табл.2)

                                                                                              (табл.2)

                            Вартість оренди 1 га в гелерах

Так в 1911 році магістрати мали такі доходи від здачі в оренду права полювання: Львів – 12,800 крон, Краків – 8,700 крон, Коломия – 5,360 крон, Броди – 5,600 крон.   Вартість 1 кг м’яса кабана в той час  становила 0,30 крон, 1 кг м’яса оленя –  0,80 крон. [3]

         Від здачі в оренду права полювання в Австро-Угорській імперії отримано 2.659.362 крон (табл. 4). Найбільше коштів від здачі в оренду права полювання отримали Чехія, Австрія, Штирія. Найменше коштів отримано на Буковині. За п’ять років в період з 1875-1895р.р. Австро-Угорська імперія отримувала 5,1 мільйонів крон доходу. Найбільше доходу отримано землями Австро-Угорської імперії, які входили в північно-західну частину імперії, а саме 2,7 мільйонів крон. (табл. 5). Північно-західна частина імперії, яка займала лише 27,6% площі всієї імперії, отримала 52,6% від доходів від мисливства всієї імперії.(табл.6). Найбільше доходів від мисливства з розрахунку на 100 гектарів в період 1875-1895р.р. отримували Австрія, Чехія, Штирія, Моравія, Сілезія, найменше Галичина та Буковина.

                                                                                                          Табл. 4

Вартість оренди полювання 1898 році

                                                                                                       Табл. 5

Чисельність добутої дичини за кожні п’ять  років

в період з 1875 по 1895 року.

(Дані згідно статистичної звітності міністерства сільського господарства,

 крім Далмації)

Дані про співвідношення між площею та рівнем доходів від полювання представлено у таблиці.

      Табл.6

В середньому по Австро – Угорській імперії на 100 гектарів мисливських угідь за один рік в період 1875-1895 років отримувалось 17,90 крон, в тому числі в нижній Австрії – 45,48 крон, верхній Австрії – 28,17, Зальцбурзі – 11,38, Штирії – 20,02, Каринтії – 9,62, Крайні – 4,37, Тіролі і Форальберзі 4,77, Чехії – 34,38, Моравії – 36,43, Сілезії – 22,11,Трієсті, Гориції, Істрії – 6,29, Галичині 3,70, Буковині – 1,86. [4]

Для порівняння, в Баварії в середньому вартість оренди мисливських угідь (гмінних) становила в 1898 році за 1 га при конвертуванні німецьких марок 44 гелери, а в 1908 році вже 76 гелерів, тобто зросла в цьому періоді на 72,7%. В землях Австро-Угорської імперії вартість оренди 1900 році була 19 гелерів, а у 1908 році – 30 гелерів.

У Франції вартість оренди 1 га. польових угідь складало від 0,54 до 8,7 франка, лісові – від 1,10 до 18,61 франка. З цього видно, що вартість оренди мисливських угідь у багато разів перевищував вартість оренди в країнах Австрійської імперії, а також Німеччини. Треба сказати, що популяція мисливських тварин у Франції є меншою ніж в Австрії, і набагато менша ніж у Німеччині. В цілому лісові мисливські угіддя вважились кращими і дотепер більше цінуються з огляду на розведення мисливських тварин. Мисливські угіддя в кожній частині Австро-Угорської імперії мали свою цінність відповідно до їх цільового призначення. Найціннішими були мисливські угіддя, які знаходились в лісі, де перебували копитні тварини. Детальніше про розподіл мисливських угідь за цільовим призначенням подано в таблиці № 7.

       Табл.7

Поділ території Австро-Угорської імперії

 за цільовим призначенням у 1908 році

Значною була вартість добутої дичини в Німеччині, де дохід від неї складав 19 млн. марок, хоча за іншими даними вартість добутої дичини лише в Прусії складала 26 млн. марок. У загальному по Німеччині вона складала близько 43,3 млн. марок. За оренду від полювань отримано 22.4 мільйонів марок. При проведенні полювань на постійній основі було зайнято 30000 людей. Утримання однієї людини складало  816 марок, а в загальному по Німеччині утримання осіб, зайнятих у мисливському господарстві, складало 24,5 млн. марок. Площа мисливських угідь в Німеччині складала 541 тис. км ² і завдяки високій мисливській культурі ведення мисливства доходи від мисливства складали 170 млн. марок. Оплата за оренду мисливських угідь відповідно до Баварської урядової статистики складала в 1898 році за 1 га 0.37 марок, а в 1908 році – 0,63 марок.  За оренду індивідуального полювання платилось до 1,80 марок з гектара, а в практиці оренда по 3 марки за гектар не була рідкістю.

         Незважаючи на розвиток мисливства, малі власники земельних ділянок ставилась до нього несхвально, хоча гміни за оренду полювання отримували великі кошти. За ці кошти проводилась меліорація земель, будувались школи, дороги  та інше. Оскільки оренда виплачувалась наперед за весь період, то гміні не потрібні були кредити для свої потреб. [5]

         В Німеччині  за оренду права полювання в 1912 році сплачено 75-80 мільйонів марок, вартість добутої дичини становила 100 мільйонів марок, а м’ясо добутих тварин мало вартість у 50 мільйонів. [6]

         З 1909 року вартість оренди полювання в Великопольщі  значно зросла. Так,  право полювання в місті Пілі стало коштувати 1475 марок, а до цього часу коштувало 500 марок. На деякі господарства ціна за оренду мисливських угідь виросла до 1 марки за морг (0,57 га). Проте  менше ніж за 20 пфенінгів за морг ніхто не здавав в оренду. [7]

На протязі дванадцяти років право полювання та риболовлі в горах, в які входили Чорногірські хребти, Ворохта, Татарів, Дора Микуличин,  площа яких сягала декілька тисяч моргів лісів і полонин, арендував один з найбільших багачів свого часу – князь Ліхтенштейн. Як подає журнал «Łowiec»  № 12 за  1906  річна сума оренди становила 48 000 крон. [8]

Відповідно до Угорського мисливського закону від 1908 року оренда за мисливські угіддя, площа яких мала менш ніж 200 моргів і які знаходились на території гмін або міста, підлягали примусовій здачі в оренду. Вартість оренди складала 7 гелерів за 1 морг, а разом за оренду мисливських угідь на території гмін і міст оплачено в 1908 році 2.195.916 крон, а в загальному доходи від оренди мисливських угідь становили 6.179.034 крон.

         Вартість проданої живої та вбитої дичини в Угорщині в 1908 році становив 5.161.397 крон. Треба зазначити, що вартість особини оленя-самця була 50 крон, оленя-самиці – 40 крон, козулі – 10 крон, кабана – 30 крон, кролика – 0.20 крони, куріпки –  0.60 крони, качки – 0,60 крони.

Перший Угорський мисливський закон було прийнято у  1883 році. Серед найбільш зловживань в галузі мисливства, як стверджувалось в доповіді міжнародного комітету у Відні, в 1910 році були зловживання щодо права оренди полювання. Як зазначалось в доповіді на першій міжнародній мисливській виставці у Відні в 1910 році запобігти цьому зложиванню можна було лише через конкурентну процедуру аукціону на надання мисливських угідь в користування. На власний розсуд  укладати договори оренди можна лише за спеціальним дозволом державних структур. Деяку частину умови оренди може встановлювати гміна, а господарська сторона аренди повинна бути під контролем держави, і лише тоді може бути зареєстрований договір оренди, коли він відповідає вимогам ефективності ведення мисливського господарства.

Зміни в мисливському законі від 1909 року в Галичині зробили  поступки для народу. Цим законом визначалось, що органи самоврядування, а не державні повітові органи через аукціони надавали право оренди мисливських угідь. Відповідно до цього закону дозволялось орендувати право полювання одному із мешканців гміни, який би  міг його орендувати на території своєї  гміни.  На практиці  вийшло, що самоврядування гміни, надаючи право на полювання в тих угіддях, де полювання мало якусь вартість, ухвалювало рішення про провадження полювання через місцевих мисливців, і тоді практично вся звірина ними відстрілювалась. Про жодне ефективне ведення господарства у цьому випадку вже не йшлось. Коли дичини не залишалось, то ухвалювалось рішення про надання в оренду права полювання іншим орендарям. Відповідно оплата за оренду права полювання знижувалась від 200-400 крон до 5-10 крон за рік. [9]

         Щоб зробити здачу в аренду права полювання на конкурентних засадах, в пресі друкувались оголошення про надання в оренду мисливських угідь. Так в журналі  «Łowiec» №11 від 1906 року надруковано оголошення про проведення конкурсу про надання права полювання на всі види дичини в  Гринявському надлісництві на площі 17500га на протязі 12 років. Аукціон мав відбутись в дирекції державних лісів в м. Львові 12 червня 1906 року. [10]

                                           Висновки

З проведеного дослідження випливає висновок, що в цілому галузь мисливського господарства в Австро-Угорській імперії була досить  ефективною, хоча  в Галичині та Буковині вона так як і інші галузі економіки імперії не займала високих позицій у порівнянні з іншими землями імперії, про що свідчать показники (табл 3). Як фізичні власники земельних ділянок, так і органи місцевого самоврядування (гміни) за тодішнім правом були власниками мисливських тварин і від здачі в оренду права полювання на своїй території отримували певні кошти. Так,  Коломийський магістрат в 1911 році за оренду права полювання  отримував в перерахунку на тогочасну  купівельну спроможність біля 18 тон м’яса дикого кабана, а Львівський магістрат 42 тонн м’яса дикого кабана. В структурі видатків в Німеччині оплата від оренди мисливських угідь становить біля половини витрат, які складають на утримання мисливського господарства. В Угорщині витрати на оренду мисливських угідь склали 6,1 млн. крон, а вартість добутої дичини 5,1 млн крон, тобто, доходи від добутої дичини не змогли компенсувати розходи на оренду мисливських угідь. З розвитком мисливського господарства в загальному по Австро-Угорській імперії вартість оренди зросла з 1900 році до 1908 році на 36,8%.

Нами встановлена чітка залежність рівня ефективності ведення мисливського господарства від рівня орендної плати за право полювання. Найбільші доходи від оренди права полювання були у Чехії, Верхній Австрії, Моравії, а найменші в Галичині та Буковині. Ефективність мисливства в найрозвинутіших країнах імперії було у 20 разів вищою ніж у малорозвинутих. Так, Нижня Австрія у 1880 році на 100 гектарів  мисливських угідь мала доходу в 45,48 крон, тоді як Галичина лише 3,7 крони, а Буковина 1.86 крони, а в середньому по імперії дохід на 100 гектарів становив 17,9 крон. Порівнюючи вартість оренди мисливських угідь Австрійської імперії та інших країн, а саме Баварії в Німеччині, встановлено, що у 1908 році вона в Австрійській імперії була майже у три рази нижчою.

Причиною високої вартості оренди полювання в Німеччині було те, що муніципальні полювання в більшій мірі здаються в оренду підприємцям, які трактують полювання як бізнес, який завжди ефективніше веде господарство і платить відповідно більшу ціну. А в цілому в усіх країнах Австрійської монархії оренда права полювання надавалась на конкурентних принципах, шляхом проведення аукціонів, чим і пояснюється її дость висока вартість. В Галичині законодавчо визначався термін – не більш 14 днів, який відводився на вирішення питання надання права полювання, тоді як на даний час в Україні процедура надання в користування мисливських угідь дуже довготривала.  

Тому висвітлена в статті парадигма допоможе органам публічної влади приймати зважені рішення які б утримували баланс інтересів при наданні мисливських угідь в користування.

Використані джерела

1. Nowa ustawa łowiecka dla Galicyi i W. Ks. Krakowskiego. – Kraków: Wisła, 1898. – s.3-4.

2. Ze statystyki łowieckiej//Łowiec. – 1904. –  № 23. – s.296

3. Handel zwieżyny//Łowiec. –  1908. –  № 1. – s.11.

4. Ekonomiczno-społeczne znaczenie łowiectwa// Łowiec polski. – 1902. –  № 20. – s.322

5. Rożyński F.,  Dr. E. Schechtel Ekonomiczne znaczenie łowiectwa dla naszego kraju. – Warzsawa:Nakładem polskiego towarzystwa łowieckeigo, 1921. – s. 12.

6. Statystyka polowań w Niemczech//Łowiec Wielkopolski. – 1914. –  № 1. – s.18

7. Dzierżawy polowań// Łowiec Wielkopolski. – 1909. –  № 14. – s.244

8. Mniszek A. Dworzec myśliwski księcia Jana Liechtensteina w Tatarowie i jego łowiectwo we wschodnim Beskiedzie//Łowiec –  1906. –  № 12. – s.145-147.

9. Rożyński F.,  Dr. E. Schechtel Ekonomiczne znaczenie łowiectwa dla naszego kraju. – Warzsawa:Nakładem polskiego towarzystwa łowieckeigo, 1921. – s.7-10.

10.Obwieszczenie//Łowiec –  1906. –  № 11. – s.132